Чи можливе створення однієї мови, на якому б говорив весь світ?

0

Перекази багатьох народів свідчать, що колись на землі був єдиний мову і що все людство, її населяли, було одним народом. Спроби відродити «первісну» ситуацію робилися багато разів – і поки що безуспішно… Про те, до якого скверному результату зрештою привів первородний «общея», оповідає біблійна легенда про Вавілонське стовпотворіння.

Опанований зарозумілістю, люди захотіли спорудити вежу висотою до небес, і Бог, обурившись їх нахабством, змішав мови зверхників. Будівельна «ініціатива» з неймовірним гуркотом провалилася (залишки вежі, до речі сказати, були знайдені археологами, так що це не порожній міф), а розсіяні в результаті Божої кари народи не змогли більше об’єднатися.

Час минав. Люди з розвитком цивілізації, звичайно, змінювалися, але багато чого в них залишилося таким же, як у доісторичні часи. У тому числі – гординя, спонукає будувати вежі до небес (приклад тому – множаться на землі хмарочоси, в самій назві яких – натяк на ту, найпершу біблійну вежу).

Збереглося і невгамовне бажання знайти мову, на якому б говорили абсолютно всі жителі планети.

А, правда, хіба не заманливо стерти мовні кордони?! Хіба не здорово було б прибрати «розрив комунікації», що стоїть на шляху бажання прочитати ту чи іншу книгу, подивитися фільм, поспілкуватися з людьми, що живуть на іншому континенті? Протягом останніх двох з гаком тисяч років люди з різною періодичністю намагаються сконструювати штучний спільну мову, раз вже це ніяк не відбувається природним шляхом. Особливо активізувався цей процес у дев’ятнадцятому і двадцятому столітті.

Античні корені Самої першої з достовірно зафіксованих спроб створення штучної мови був проект якогось філософа Алексарха, родича Олександра Македонського. Він в 316 році до нашої ери заснував на вершині гори Афон місто Уранополіс (у перекладі – «Небесний град»). Для його розвитку Алексарх розробив цілий «генплан», у підсумку, зрозуміло, виявився утопічним.

Поряд з іншими рисами, які повинні були бути у жителів унікального міста, їм «покладався» ще і унікальний, штучно створений мову. На жаль, нині ніхто не знає, що ця мова, за задумом Алексарха, що з себе представляв. Можна припустити, що він повинен базуватися був на давньогрецькому, але це лише гіпотеза… Першу спробу від всіх наступних відділяло більше тисячі років. Тільки в Середньовіччі була зроблена наступна спроба ввести єдиний, загальний для всіх мову.

Такою мовою для багатьох освічених людей став не штучний, а мертва мова – латинь. Втім, швидко з’ясувалося, що, прижившись в науці і філософії, латинь ніяк не могла закріпитися ні в літературі, ні в розмовній мові. Вона так і залишилася суто науковою мовою, хоча в деякому роді і універсальним. Вчені усього світу, що працюють в різних областях науки, до цього дня не можуть обійтися без латини, особливо медики, біологи та хіміки.
У сімнадцятому столітті з відкриттям нових земель та нових морських шляхів і активізацією міжнародного спілкування зросла активність апологетів єдиного для всього світу мови. У Європі тоді народилося кілька десятків подібних проектів, серед авторів яких були Декарт, Ньютон, Лейбніц і багато інші видатні діячі того часу.

Натхненний волап’юк Рекордсменів за кількістю проектів штучних мов на одиницю часу став дев’ятнадцяте століття. Він подарував світу близько трьох сотень проектів нових штучних мов! Найбільшу популярність з них отримав волап’юк, назва якого було утворено від німецького vol (світ) + puk (мову), тобто «світова мова». Його автором був Йоганн Мартін Шлейер, німецький католицький священик, письменник і філософ. За словами Шлейера, в ніч на 31 березня 1879 року у нього була сильна безсоння, він ходив всю ніч з дому, поки сам Господь не прийшов до нього, і Шлейер тут же зрозумів, яким має бути міжнародний мову. Всю ніч він у нападі осяяння записував його граматику і словник.

Вже в травні 1879 року у літературній газеті невеликого баварського містечка з’явилася перша чудова публікація про волапюке, а через рік на ньому видавалася ціла газета.

У 1884 році пройшов перший всесвітній конгрес прихильників цієї мови, а ще через п’ять років на волапюке видавалося більше тридцяти журналів, існувало близько трьох сотень різних спільнот його прихильників. У різних країнах понад двісті тисяч людей спішно вивчали «новий світовий мова» на спеціалізованих курсах. Проте із-за складності і заплутаності граматики волап’юк так і не став по-справжньому міжнародним. Інтерес до нього поступово згас після смерті його творця Шлейера в 1912 році.

Небезпечне есперанто На зміну волапюку прийшов більш зручний і простий у вивченні штучний мову, існуючий і донині, – есперанто.

Структура і словник мови «доктора Есперанто» – варшавського лікаря-окуліста Людвіга Заменгофа, були настільки продумані і прості, що навіть людина без особливих лінгвістичних здібностей міг освоїти його за чотири – п’ять місяців. Саме легкість вивчення і використання зробили есперанто самим життєздатним з усіх коли-небудь з’являлися штучних мов.

У тридцяті роки минулого століття популярність есперанто була настільки висока, що на нього звернули увагу багато спецслужби (це був перший і єдиний в історії випадок пильного інтересу «органів» до такого явища, як штучні мови). Однак в результаті цього неблагосклонного інтересу багатьом эсперантистам довелося несолодко. В Німеччині, а потім, за її «настійною порадою», і в більшості європейських країн на есперанто була накладена заборона. У СРСР в кривавому тридцять сьомому році під колесо репресій потрапили понад тридцяти тисяч шанувальників есперанто. Ярлик що в гітлерівській Німеччині, що під франкістської Іспанії, що в більшовицькому Союзі эсперантистам приклеювався один – «шпигуни».

Втім, і в демократичній Великобританії вони теж перебували під наглядом контррозвідки… В наш час на есперанто щорічно видається понад двохсот нових книг (включаючи ті, що спочатку були на ньому написані, а також переклади відомих літературних творів Пушкіна, Бальзака, Діккенса, Маркеса), виходить близько трьохсот періодичних видань.

Незважаючи на певну популярність і простоту, суперників у есперанто сьогодні все одно вистачає. Згадаємо такі лінгвістичні винаходу, як інтерлінгва, новиал, окциденталь, интерглосса, ідо, котава, ложбан, неутраль, адьюванто, эльюнди, романова, богомол, севориан, венедык… В той же ряд можна поставити і ельфійські мови великого Толкієна, створені ним для своїх книг. Зараз їх на повному серйозі вивчають багато шанувальників його творчості і навіть намагаються на них говорити.

Вселенський линкос Існують навіть мови, спеціально розроблені їх творцями для спілкування з неземними цивілізаціями.

Приклад тому – линкос (від лат. linqua cosmica – «космічний мова»), дітище професора математики Утрехтського університету Ханса Фройденталя. Винайдений він був у ті роки, коли весь світ був схвильований запуском першого космічного супутника і першою спробою прийняти сигнали позаземних цивілізацій. Линкос простий і однозначний, він не містить винятків із правил, синонімів і т. д. До того ж линкос абсолютно вільний від фонетичного звучання слова цієї мови ніколи і ніким у Всесвіті вимовлятися не будуть. Зате їх можна закодувати в будь-якій системі (наприклад, у двійковій) і передавати в космос по радіо або будь-яким іншим способом.

Ханс Фрейденталя розробив уроки линкоса, якими повинно починатися перше послання прибульців. Перший урок містить прості поняття математики і логіки. Він починається рядом натуральних чисел, які передаються послідовністю імпульсів.

Потім вводяться знаки чисел і поняття «дорівнює». Кожен знак передається імпульсом особливої форми. Після цього демонструються арифметичні операції. Таким чином, невідомий кореспондент проходить курс математики і оволодіває поняттям «», «менше», «вірно», «невірно», «зростає», «убуває» і т. д.»

Практичний словио Більшість штучних мов засноване на мовах романської групи, але з цього правила є винятки. Наприклад, словио, заснований на мовах слов’янської групи і, зокрема, російською мовою. Він був створений лінгвістом Марком Гучко з прицілом на те, щоб бути зрозумілим всім народам, що говорить на слов’янських мовах, без додаткового вивчення, так як базується словио на спільнослов’янської лексики, інтуїтивно доступною сприйняттю будь-якого слов’янина.

Резон тут такий: слов’яни – найчисленніша етнічна сімейство Європи, членами якого є понад чотириста мільйонів людей. Отже, у словио є чималі практичні перспективи. Наприклад, яка вивчила його німець зможе подолати мовний бар’єр у будь зі слов’янських країн, а в контексті ситуації, коли більшість з них стали членами Європейського Союзу, це може виявитися і по-житейськи, і по-діловому дуже корисним. Освоїти словио набагато простіше, ніж вивчити хоча б один із слов’янських мов. Для письма на ньому можна використовувати як латиницею, так і кирилицю.

Музичний сольресоль Проте найоригінальнішим штучною мовою, безумовно, є музичний сольресоль. Перші його ескізи з’явилися в 1817 році.

Автор сольресоля, француз Жан Франсуа Сюдр (1787-1862) родом з Альбі, склав усі слова, крім семи односкладових, з різних комбінацій семи музичних нот: в ньому 49 двоскладовій слів, 336 трехсложных, 2268 четырехсложных і 9072 пятисложных. Наприклад, «я» вимовляється як до-ре; «ти, ви» – до-мі; «мій» – ре-до. До-ре-до означає «», до-ре-мі – «день», до-ре-фа – «тиждень», сіль-ляси – «піднімати», сі-ля-соль – «опускати». «Я люблю» на цій мові буде звучати як до-ре-мі-ля-сі.

Місце наголосу в слові визначає категорію частини мови.

Слова сольресоля можуть:

  • писатися літерами;
  • першими сім’ю арабськими цифрами;
  • нотами;
  • вимовлятися або співатися;
  • виконуватися на будь-якому музичному інструменті, що має гаму;
  • сигналізуватися прапорцями;
  • відтворюватися сімома кольорами веселки. Коротше, вони мають сім різних форм вираження.

Проект Сюдра заслужив схвалення різних комісій Паризької академії наук і численних наукових товариств, отримав приз у 10 тисяч франків на міжнародній виставці 1851 р. в Парижі і почесну медаль на міжнародній виставці в 1862 р. в Лондоні. Він отримав визнання у багатьох видатних сучасників, включаючи Віктора Гюго, Франсуа Ламартина, Олександра фон Гумбольдта. На жаль, надалі інтерес до музичного мови згас. А не угасни він, і – хто знає? – можливо, безладний хор людських голосів вже давно звучав би як добре налагоджений музичний інструмент.

***

Але якщо в кінці кінців який-небудь з цих мов все-таки стане універсальним і на ньому заговорить весь світ, що тоді відбудеться? Чи Не вийде так, що Господь знову розгнівається і змішає мови, щоб не було за якимось відомим лише Йому причин єдиного для всього людства засоби спілкування? І не тому навіть самий популярний серед штучних мов – українська – донині не може стати по-справжньому універсальним і міжнародним, хоча вивчити його набагато простіше, ніж англійська, китайська або російська. Есперанто залишається швидше забавою, як і словио, і багато інших їх родичів.

Не від того, що це дозволяє нам уникнути другого Вавилонського стовпотворіння? Адже свої «вавилонські вежі» ми вже побудували і продовжуємо будувати, а Господь чомусь поки це допускає…

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here